Новітня історія Греції

Греція у ХІХ столітті
Після грецької революції 1821 року, і створення сучасної незалежної грецької держави в 1830 році в результаті підписання лондонського договору, Греція не була цілісною, а територіальні кордони були сильно урізані в порівнянні з давніми часами.

При цьому ситуація в країні була далекою від миру та спокою. Першим демократичним керівником нової республіки став Іоанніс Каподистрія, який раніше працював міністром закордонних справ Росії і виступав за владу народу, а також чесні вибори короля Греції. Проте, більшість політичних діячів була готова до таких переворотів.

У 1831 році Каподистрія був убитий в порту Нафпліона. У країні вибухнула Громадянська війна. Європейські країни, зокрема Франція та Англія, нав’язали грекам монархічну форму правління, а на посаду короля запропонували 17-річного баварського принца Оттона, який не популярний у грецького народу.

Оттон не був привітно прийнятий греками з багатьох причин: він не був корінним греком, не поспішав вносити зміни до Конституції Греції і обкладав людей великими податками. Але незважаючи на всі політичні ігри, Оттон був змушений прийняти нову конституцію після повстання 3 вересня 1843 року.

Оттон I (король Греції) Повстання 3 вересня 1843 року

Велике невдоволення у греків викликав вчинок молодого короля, який докорінно міг зруйнувати відносини з Російською Імперією: Оттон вважав за краще допомогти французам та англійцям під час блокади Пірея, щоб запобігти союзу між Грецією та Росією під час Кримської війни (1854-1856).

Отто був повалений у 1862 році, на його місце прийшов датський принц Георг, якого нав’язали англійці. Для отримання схвалення народу, Георг та британці віддали Греції Іонічні острови.

Головним поворотним моментом у новітній історії Греції стала Греко-турецька війна 1878 року. Причиною конфлікту стало бажання греків повернути свої історичні землі. І, нарешті, після багатьох років ембарго, переговорів та повстань, Туреччина повернула Фессалію під контроль грецької влади.

XIX століття для Греції стало століттям економічного зростання та глобальних політичних змін. Було збудовано автомобільні та залізниці, закінчено Коринфський канал, а Пірей перетворився на важливий торговий порт. Хоча бої із Туреччиною тривали.

Початок XX століття історія Греції
Початок XX століття для Греції було важким та фінансово-нестабільним, причиною чого стала Греко-турецька війна 1897 року. Фессалія вже повернулася під контроль грецької держави, а багато добровольців з усієї країни їдуть до Македонії, щоб боротися проти турків та болгар, які мали цілий контроль над регіоном. Цей період із 1904 по 1908 називається періодом македонської боротьби.

У 1912 р. після першої Балканської війни, Македонія та Епір були приєднані до грецької держави і в 1913 році, настала черга Криту, після приєднання якого Греція набула первісного вигляду древньої держави. Такими були результати політичних зусиль Елефтеріоса Венізелоса, натхненного Крітського лідера, який згодом став прем’єр-міністром Греції.

Венізелос працював для возз’єднання усієї Греції, він створив конституційні поправки та соціальні закони, а також вніс реформи до армії держави. І саме йому більшою мірою вдалося стабілізувати нелегке становище країни.

Наступним етапом історія Греції стала Перша світова війна, яка принесла державі як значні фінансові втрати, а й людські жертви.

Греко-турецькі війни

Костянтин I (король греків 1913-1917, 1920-1922 роках) був одружений з представницею німецької королівської династії і сподівався, що військові дії не торкнуться держави, але прем’єр-міністр Греції Венізелоса виступав як активний прихильник Антанти. Насамперед така пристрасна підтримка з боку прем’єр-міністра була викликана обіцянками Англії, яка стверджувала, що у разі допомоги у війні з німцями Греки зможуть отримати землі Малої Азії та відновити Велику Візантійську Імперію.

Венізелос зумів захопити Смирну (Ізмір) та Фракію, де більшість населення складали греки. Але головне завдання було приєднання Константинополя. Під командуванням досвідченого та амбітного прем’єр-міністра, війська Греції впевнено просувалися територією Малої Азії аж до 1922 року. Але війська імперії Османа зупинили греків, змусивши всі морські судна, з біженцями, повернуться на континент. В результаті всіх біженців зі Смирни, які прямували до Греції, були жорстоко вбиті турками в порту. Цю подію історики називають “малоазійською катастрофою”, внаслідок якої греки були змушені забути про наміри відродити Візантійську імперію.